Його позивний «Хілер», той, хто зцілює. За освітою Дмитро – лікар, спеціальність «Загальна практика сімейної медицини і організація управління закладом охорони здоров’я». До війни працював головним лікарем, медичним директором в кількох лікувальних закладах, завідуючим поліклінічним відділенням. Досвіду – не позичати.

-На війну я прийшов добровольцем, шукав, хто б мене забрав, – з посмішкою розповідає «Хілер». – Повномасштабне вторгнення зустрів у Запоріжжі. Звертався у військовий госпіталь, однак на той момент там вакантних місць не знайшлося. Потім знайшов десь в інтернеті номер швидкої, пропонував хоч їм чимось допомагати. Відгукнулись. Я під’їхав, якісь свої речі і медикаменти підвіз… Допоміг розібрати гори медикаментів. Наступного приїхав на виклик: одному з бійців, який разом з побратимами прибув у місто, стало зле. Викликали швидку і я прибув водночас з військовими медиками. Зробили кардіограму, я описав її. На питання, хто я такий, відповів, що прийшов допомогти як волонтер. Військовий медик запитав про мою освіту і, почувши відповідь, сказав, що їм потрібні такі фахівці. Забрав мене з собою. В такий спосіб я опинився у 110 бригаді ТрО. Згодом перевівся сюди, у 108-му Дніпропетровську. Тут я став командиром медичної роти, потім – начальником лікувального відділення. Зараз я – ординатор та ТВО начальника лікувального відділення.

-Розкажіть, будь ласка, з якими труднощами довелося зіткнутися? До чого ви не були готові? Чи навпаки?

-Ну, взагалі складнощів було багато. Мабуть, найбільше мене тригерило, якесь відчуття несправедливості. На той момент, була ще молода, гаряча голова, а тому досить бурно реагував на все. Зараз в рази спокійніше. Набрався розуміння.

-У Вас, мабуть, траплялось чимало екстремальних випадків по службі. Що запам’яталось найбільше?

-Згадується, коли ми працювали екіпажем. Мали хороший, злагоджений колектив: лікар, фельдшер, медсестра і водій. Працювали у різних бригадах: 110-й , 201-му батальйоні 102-ї бригади, у 65-й механізованій… Так траплялось, що нас постійно відкомандировували кудись. Ми перебували під чужими частинами. Попри усю складність, згадувати той період приємно. Різні напрямки, багато евакуацій. Часом доводилося працювали й під обстрілами. Найбільше згадується період в одному з прифронтових містечок, тут на Запорізькому напрямку. Того дня російські окупанти просто сказились. Вгатили триста з гаком боєприпасів по маленькому містечку. Ми працювали, як кажуть, «на знос», виїжджали, вивозили цивільних. Їх було багато. Деякі з них тяжко паранені. Доводилося здійснювали пошукові роботи. Знаходили людей і надавали допомогу. В час обстрілу «Градів»та артилерії доводилось ховатись, прижиматись до землі, а потім бігом-бігом відпрацьовувати. Вивозили постраждалих і вже потім повноцінно надавали допомогу.

-Пам’ятаєте, про що думали в той день, в той час?

-Ні. Ми просто працювали. Абсолютно спокійна голова! Швидко відпрацьовували і їхали. Ще і жартували. Команда була дуже злагодженою, готова на будь-який «движ», бо молоді, бо гарячі голови. Це зараз вже мислимо по-іншому: «Якщо можна туди не йти, то давайте подумаємо, спрацюємо якось інакше…». А тоді: вперед-вперед. Ми взагалі не уявляли, що у нас щось вцілить, щось зачепить, щось поранить. Зараз медикам стало працювати безпечніше. Нас почали берегти значно більше.

-Скажіть, будь ласка, чи є у вас мрії, прагнення?

-Хочеться довго відпочивати. Виділити певний період після війни та ніжитись на шезлонгу біля басейну. Потім піти на якийсь масаж. Можливо, на якісь спа-процедури. Потішитися життю, погуляти лісочком… А після того я, мабуть, повернуся в медичний менеджмент. Для цього напевно буде потрібний адаптаційний період. Бо і навички, мабуть, втратитись. Адже я цим не займався кілька років. Підтягну себе, а ще слід буде адаптуватися до цивільного життя.

-Є у вас хобі?

Так. Бісероплетінням займався, малював, аніме дивлюсь. Зараз трішки, скажімо так, не до цього.

-Що Ви могли б сказати лікарям, які, можливо, вагаються, йти чи не йти на війну?

-Вагатись – це нормально. Комфорту тут не чекайте. Десь поспите, хтось нагодує, якось помиєтеся.(Дмитро посміхається, мовляв, не такий страшний чорт, як його малюють).

-Велика потреба в лікарях?

-Потрібні не тільки лікарі. Нам не вистачає середнього персоналу, фахових медсестр, фельдшерів, санінструкторів… Людей, на яких можна покластися, з якими можна формувати команду, робити справу.

Залюбки чекаємо на вас в лавах нашої бригади. Запрошую!

 

Рекрутинговий центр 108-ї бригади ТрО: 0 800 337 803. Вакансії на FB: https://www.facebook.com/share/173NnZoJut/?mibextid=wwXIfr